ПОХОЖЕ НЕВРОЗ

Это перевод текста на русский язык:
Здравствуйте! Иногда такое бывало, что нервничала и в голове был туман, потом это проходило. Еще был страх связан с похоронами. Я Вам скину статью, где кратко описала что со мной происходит.
Здравствуйте дорогие слушатели расскажу Вам мою историю.
Возможно, она Вам поможет иначе взглянуть на жизнь.
У каждого из нас бывают ситуации, когда мы теряемся, когда у нас стресс.
Для многих стресс - это проблемы на работе, смерть близкого человека, разлука. Лично у меня был сильный стресс смерть человека, который был для меня другом, мамой, сестрой. Что я чувствовала в эти минуты: страх, боль, полную потерю контроля и частичную потерю памяти: памяти.
Когда ты открываешь глаза, то не сразу понимаешь что произошло? Как жить дальше? Будто вылетела из колеса, в котором крутилась 30 лет. И что дальше как жить?
Первая моя реакция - это было посещение врача и неутешительный диагноз невроз навязчивых состояний. Что это такое?
Много страхов, не нужных мыслей сидят в голове и мешают жить и думать. По совету многих молчать о проблеме я обошла 3 врачей, всех знакомых, некоторые из них советовали пить таблетки, а другие бороться сама с собой, заниматься самовнушением.
Я не могла есть, не могла спать. Я брала в руки молитвенник и просила Господа побороть мои страхи и навязчивые мысли, набрала святой водой пила в каждой минуте, читала четки в Крестовых Ранах и к Матери Божьей. Заставляла себя есть и вставать с кровати даже когда давление падало 80 на 60, я вспоминала покойную бабушку и хотела бы, чтобы она мной гордилась.
Господь мне помогал, Он слышал мои просьбы, в промежутках между мыслями, истериками и депрессией, я заставляла себя есть, готовить, работать. Иногда минуты отчаяния были настолько велики, что я не в силах встать с постели, не в силах говорить. Я просила Господи, Помоги, дай сил жить.
Так проходил день за днем и месяц за месяцем. Много советов я искала в интернете как побороть страх, депрессию, много разговаривала с пожилыми людьми и спрашивала их советам. Лекарства я не пила, просто не имела средств.
Мне казалось, как бы прожить еще день и еще день, так хотелось жить, иногда я вспоминала, как я подбадривала бабушку, когда приобретя ей некую вещь всегда говорила должен еще прожить до весны, зимы, лета я тебе купила ...
И поборов страх за страхом я убеждала саму себя, живи, ты должен быть жива и здорова до следующего лета - ты сделала себе подарок. Я заставляла себя встать с кровати, порисовать волос, улыбнуться. Разговаривала с священниками и мне священник ответил: Я верю, что Вы будете здоровы. Я благодарила Бога за такую поддержку. Я исповедовалась, причащалась, усиливала свою веру, которая была очень слабенькая.
А когда нет мира, покоя, веры, надежды и любви, то есть страх.
Я пыталась получить веру путем молитвы, причастия, исповеди и самовнушения. Открывая глаза, я говорила сама себе: я здорова, мои руки и ноги здоровы, мое сердце здоровое, моя печень здорова, у меня все будет хорошо, у меня будет семья, ребенок, я буду счастлива. Это мне посоветовал две совершенно незнакомых человека, и я решила делать, как они говорят, выбора у меня не было.
Я прочитала советы, как побороть депрессию и первым советом, которая была
- Заставляйте себя вставать с постели даже если нет сил и желания;
- Заставляйте сделать себя элементарную зарядку: наклоны в сторону влево и вправо, приседания, еще несколько движений;
- Заставляйте себя есть;
- Заставляйте выходить в люди;
- Если Вам тяжело и Вы ищете поддержки, оглянитесь вокруг и поддержите кого сами. Есть люди, которые еще больше ищут поддержку;
- Если Вам нужен друг предложите свою дружбу;
- Если Вы ищете сочувствия, то посочувствуйте сами кому;
У многих из нас депрессия вызывает страхи:
У меня это был страх смерти и все мои мысли крутились вокруг похорон и смерти, мне казалось, что все чего я касаюсь грязное, я грязная, я несколько раз мыла руки. Понимала, что мои мысли не правильные, но все же делала это. И снова я начала бороться сама с собой, останавливать свои мысли, убеждать себя, что после этих и этих действий я руки не помою, порой включала автопилот, пыталась отключить мысли или сделать то очень скоро, чтобы просто не было времени думать и тогда понимала, что проскочила остановку и сделала пол шага, потом еще пол шага и я уже на 3 шага приближаюсь к себе предыдущей.
Не думайте, что все так просто.
Сколько раз мне удавалось остановить себя лишь на половину и все дальше была без сил, сколько раз понервничав либо не выспавшись я понимала что мысли лезут в голову с удвоенной силой, я снова принимала молитвенник, четки, святой водой и пыталась отогнать плохие мысли и действия.
Я искала способ заснуть без лекарств, успокоительных, потому что каждый раз принимавший успокаивающие: была валерьянка, корень валерианы, мята, мелисса, магне Б6, Седафитон, корвалол, барбовал. Я знала весь арсенал успокоительных на память. Я понимала, снова собью давление, буду ходить как пьяная и еще ко всему на некоторых из них писало, что они противопоказаны при депрессии. И что дальше. Сколько времени я просила у Господа, чтобы у меня был ребенок и я внезапным чудом забыла, чтобы я забыла все мысли и имела другой стимул для жизни. И как я прочитала в одной книге: у Господа на каждого из нас есть свой план.
Каждому из нас дается пережить некое испытание нашей веры, чтобы мы могли оценить то счастье, в которое мы должны верить которое ждет нас в будущем. И каждый раз, когда Вы сталкиваетесь с такими проблемами, верьте - перед нами свет хороших и счастливых событий. Вы верите, насколько материализуются наши мысли. В моей жизни часто были ситуации, когда вспомнила за человека и здесь за 1 или 2 минуты она звонила ко мне или я встречала ее на улице. Или я хотела купить какую вещь заходила в магазин и встречала именно то, о чем мечтала. И я не знаю как Вы, но я верю, что все положительное, о чем мы мечтаем, обязательно произойдет.
У меня так же много страхов. Я не могу сказать, что поборола все, но я верю, Господь поможет мне побороть все страхи. И что я заметила, что то, чего мы боимся больше всего и стараемся избегать, на самом деле нам встречается гораздо чаще, а когда мы идем на встречу своим страхам, даже по немного шаг за шагом, то они отступают.
Когда моя мама говорила: люблю корда ветер и в лицо.
Расскажу еще один момент. Невроз, о котором я Вам рассказывала в начале, когда несколько лет назад лечили с помощью тока.
И в один из дней полных отчаяния я молила Господа забрать у меня это боль и эту проблему и, имея болезненные мысли, я решила протереть кусок кабеля, когда я исключала его совсем мокрыми руками на протяжении 10 лет и все было хорошо, а теперь достаточно мне было влажной тряпочку провести по кабелю и меня ударило током. За несколько минут я вспомнила все основы физики. Меня спасло то, что я стояла на резиновом полу и в резиновых тапках. В тот момент первая мысль, которая пришла в голову: Господи я здесь боюсь смерти, а Ты, если бы хотел забрать мою жизнь, тебе бы достаточно было бы нескольких секунд.
А следующая мысль: Господи ты выполнил мою просьбу и решил меня оздоровить с помощью тока. Спасибо тебе Господи, спасибо.
В этот же день я убирала в шкафу с книгами и снова через свой страх похорон и всего с этим связанного я решила в своей голове, что нужно все помыть. Когда я выполняла часть своих мыслей, то увидела тетрадь моей мамы и на обложке было написано: только падая и вставая - мы растём.
И Вы не поверите, но читаю статьи о неврозе, одними из советов было:
- Признайте, что Вы упали и Вам нужно встать;
- Поверьте в свои силы: верьте и надейтесь на лучшее и все, что не делается - делается к лучшему. После любого безвыходного положения произойдет нечто хорошее.
- Поверьте, что Ваше счастье и жизнь в Ваших руках;
- Покрывайте негативные мысли позитивными: это худший день в моей жизни на противоположное: еще один тяжелый день, но он пройдет;
- Не переутомляться;
-не нервничать;
-весь время быть сытым;
Моя жизнь никогда не изменится на противоположное: в моей жизни все будет хорошо, просто немного терпения.
Если же покрыть не в силах, то помолитесь и мнение отступит на время.
- Переживания делают нас сильнее, а соответственно взрослыми.
Именно взрослыми. Такое услышала ответ и поняла, что такие ситуации происходят, когда мы не готовы быть взрослыми или не готовы были к тем изменениям, которые произошли. Для меня это была потеря близкого человека. Очень хорошо если в таких ситуациях у Вас есть близкие люди, которые поддержат. В одной из книг я читала, что иногда нам нужно иметь рядом людей, на которых мы можем положиться, попросить о помощи, потому, что просят о помощи не слабые, а сильные, которые не боятся признать, что они упали и нуждаются руку помощи. В моей жизни были люди, которые приободряли меня, помогали продуктами, советами, но фактически на то время я была одна, но, наверное, чтобы осмыслить свою жизнь и то в нем изменить нужно побыть наедине со своей душой и мыслями. Многие из нас так мало раздумывает над своей жизнью, а иногда, чтобы не получать обухом по голове нужно больше заглядывать себе в душу, разбираться в собственных чувствах и тогда критические ситуации не выбьют у Вас основу из под ног. Возможно, мой рассказ поможет Вам двигаться вперед и побеждать все трудности на своем пути, и возможно однажды я напишу комментарий: Я абсолютно здоров и негативные мысли меня больше не беспокоят и ко мне не наведываются. Пусть Господь Вас оберегает.

Доброго дня! Я написала попередню статтю єдине ще питання: у мене ще є приступи туману в голові як понервуюсь. Я не докінця можу перебороти страхи: один з них я боюся жінок у траурних хустинах. Хоч розумію, що це неправильно. Просто в моєму житті була ситуація коли рідний брат прощався з бабою в труні дуже близько, гладив і мене здалось, що він забруднився. Це страх чи такий пров чистоти і він після цього довго принципово не прав безрукавку і мені здавалось, що всі хто в хустинах ходять прощались з мертвим і автоматично торкались мертвого і брудні сталі і звідци взявся страх, який я остаточно перебороти не можу. І ще одне в домі де я жила з бабусьою я не могла лишитись сама і зараз пройшло пів року я намагалась 4 рази ночувати, правда перед тим прибирала все сто раз, але жити там не могла, живу в подружки сама. І ще одне питання: розумію що це дєбрі, але був навіть такий момент, коли під труну підставили матрас, потім його викинули на город палити, він там догорів чи ні, потім подвіря затопило і мені здалось, що все подвіря забруднилось. І потім виносили матраси тріпати на подвіря і мені здавалось, що й матраси брудні. Був момент коли в труні лежав образок, потім хтось покомандував його витянути, хтось поклав його на телевізор і ще хтось знову закомандував покласти назад і тепер я не можу користуватись телевізором. Короче в ту хату мені тяжко ходити. Правда я пару раз спала, намагалась і коли перші рази приходила з хати прала одяг, взагалі перепрала весь одяг з хати, бо ходила палити одяг з померлого і потім шукала безрукавку бо було холодно, а де конкретно її шукала не памятала, бо не пала 16 ночей була в лікарні, і вирішила що все треба випрати для точності. І ще мене дуже злило, що я втратила контроль і не все проконтролювала. Хотіла б знати чи пройшовши час мені вдасться остаточно викинути страхи і як переступити останню межу до нормального життя. Чи можна обійтись без таблеток. Один раз була в лікаря, то ше місяців 5 назад то написав: гідазепам, потім пів таблетки цитралексу і ще якусь таблетку, короче я то один день випила і голова була пуста і не могла стати з ліжка, потім порахувала що це 1000 грн на місяць, а лишніх 1000 грн у мене не має. І почала робити все више описане. Також 3 рази у хвилини відчаю їздила до 2 лікарів, але чи то співпадіння чи що, але попадала у ті моменти, коли вони були у відпуску чи курсах. І я з нічим верталась. Чи реально дойти самому до кінця. Ще мені на початку снилась померша баба у кошмарах. Тепер теж часто сниться але рідше. деколи раз в 2 тижні. Деколи 3 дні підряд. Дякую за підтримку і поради. У мене напевно все життя був страх: я обходила хату де був похорон, коли приходила на похорон стралась нічого не торкатись. Корли мені було 13 років сиділа майже до останнього з дідом і бабою перед смертю. А цього разу була в лікарні з бабцбьою, то вона при мені померла і ще одна бабця перед тим пару днів померла. І одна дівчина мала приступи епілепсії хотіла викинутись з вікна і я ї витянула з медсестрами в туалеті. І коли я тянула ї за ноги, то думка була це ж люди від нечистого кидаються, і в мене виник страх чи то мене не тркнеться, не перейде на мене. А потім ще бабця померла, зразу був страх, що ми з бабцьою посварились, а ще через день у неї стався інсульт і я думала раз вона мені так сниться, то щоб вона мені не мстила, я заходила в хату а в голові гуділо і були мурашки по ногах, напевно страх. А тижні за 2 коли я там намагалась з хлопцем ночувати, то не заснула, здавалось, що баба наді мною стоїть і на другий день виникла думка треба все помити для точності: але я починала мити щось одне, потім не помила друге і мені здавалось, що погано помила і починала перемивати. І я не змогла там лишитись, забрала речі всі випрала і все. Але прікол був в тому, що навіть якщо я перебралась в іншу квартиру, то мені й там почало здаватись все брудним і тоді я почала робити все перечислене в статті. Напишіть будь-ласка ск часу ще це можу продовжуватись, чи реально остатоно перемогти на приймаючи таблеток і чи не дай господи«криша» не поїде від цього. Дякую. Це я Вам розповіла думки з самого початку. Зараз я стараюсь менше про це думати. але навіть люди які були на похороні, мої друзі я не могла до них додому заходити, але я себе пересилювала, бо мені здавалось що вони брудні теж. Проте недавно була в подружкі і вони з чоловіком проводжали мене до маршрутки і чоловік ніс мої речі і був одягнутий у куртці у якій був на похороні і мені все кульок і сумка стали брудні. Перша думка була вмпрати, але поки лежить. І ще один випадок: мене дали на стажування до жінки яка сиділа у чорній хустині і хоч я себе 2 дні переконувала, що все нормально, брала докумнти з ї рук, але коли на третій день вона мене торкнулась мені здалось що я брудна і не змогла поставити жирну крапку і випрала сарафан. Як остаточно скинути той невроз і чи то реально без таблеток і психотерапевтів. Основний мій недолік: Я не слухаю думки інших людей. Єдина людина думку якої я цінила, яка могла перекрити мої думки і заспокоїти була моя баба, але зараз її вже не амає, а мені невично і тяжко перекривати саму себе. Дякую

Доброго дня! Я написала попередню статтю єдине ще питання: у мене ще є приступи туману в голові як понервуюсь. Я не докінця можу перебороти страхи: один з них я боюся жінок у траурних хустинах. Хоч розумію, що це неправильно. Просто в моєму житті була ситуація коли рідний брат прощався з бабою в труні дуже близько, гладив і мене здалось, що він забруднився. Це страх чи такий пров чистоти і він після цього довго принципово не прав безрукавку і мені здавалось, що всі хто в хустинах ходять прощались з мертвим і автоматично торкались мертвого і брудні сталі і звідци взявся страх, який я остаточно перебороти не можу. І ще одне в домі де я жила з бабусьою я не могла лишитись сама і зараз пройшло пів року я намагалась 4 рази ночувати, правда перед тим прибирала все сто раз, але жити там не могла, живу в подружки сама. І ще одне питання: розумію що це дєбрі, але був навіть такий момент, коли під труну підставили матрас, потім його викинули на город палити, він там догорів чи ні, потім подвіря затопило і мені здалось, що все подвіря забруднилось. І потім виносили матраси тріпати на подвіря і мені здавалось, що й матраси брудні. Був момент коли в труні лежав образок, потім хтось покомандував його витянути, хтось поклав його на телевізор і ще хтось знову закомандував покласти назад і тепер я не можу користуватись телевізором. Короче в ту хату мені тяжко ходити. Правда я пару раз спала, намагалась і коли перші рази приходила з хати прала одяг, взагалі перепрала весь одяг з хати, бо ходила палити одяг з померлого і потім шукала безрукавку бо було холодно, а де конкретно її шукала не памятала, бо не пала 16 ночей була в лікарні, і вирішила що все треба випрати для точності. І ще мене дуже злило, що я втратила контроль і не все проконтролювала. Хотіла б знати чи пройшовши час мені вдасться остаточно викинути страхи і як переступити останню межу до нормального життя. Чи можна обійтись без таблеток. Один раз була в лікаря, то ше місяців 5 назад то написав: гідазепам, потім пів таблетки цитралексу і ще якусь таблетку, короче я то один день випила і голова була пуста і не могла стати з ліжка, потім порахувала що це 1000 грн на місяць, а лишніх 1000 грн у мене не має. І почала робити все више описане. Також 3 рази у хвилини відчаю їздила до 2 лікарів, але чи то співпадіння чи що, але попадала у ті моменти, коли вони були у відпуску чи курсах. І я з нічим верталась. Чи реально дойти самому до кінця. Ще мені на початку снилась померша баба у кошмарах. Тепер теж часто сниться але рідше. деколи раз в 2 тижні. Деколи 3 дні підряд. Дякую за підтримку і поради. У мене напевно все життя був страх: я обходила хату де був похорон, коли приходила на похорон стралась нічого не торкатись. Корли мені було 13 років сиділа майже до останнього з дідом і бабою перед смертю. А цього разу була в лікарні з бабцбьою, то вона при мені померла і ще одна бабця перед тим пару днів померла. І одна дівчина мала приступи епілепсії хотіла викинутись з вікна і я ї витянула з медсестрами в туалеті. І коли я тянула ї за ноги, то думка була це ж люди від нечистого кидаються, і в мене виник страх чи то мене не тркнеться, не перейде на мене. А потім ще бабця померла, зразу був страх, що ми з бабцьою посварились, а ще через день у неї стався інсульт і я думала раз вона мені так сниться, то щоб вона мені не мстила, я заходила в хату а в голові гуділо і були мурашки по ногах, напевно страх. А тижні за 2 коли я там намагалась з хлопцем ночувати, то не заснула, здавалось, що баба наді мною стоїть і на другий день виникла думка треба все помити для точності: але я починала мити щось одне, потім не помила друге і мені здавалось, що погано помила і починала перемивати. І я не змогла там лишитись, забрала речі всі випрала і все. Але прікол був в тому, що навіть якщо я перебралась в іншу квартиру, то мені й там почало здаватись все брудним і тоді я почала робити все перечислене в статті. Напишіть будь-ласка ск часу ще це можу продовжуватись, чи реально остатоно перемогти на приймаючи таблеток і чи не дай господи«криша» не поїде від цього. Дякую. Це я Вам розповіла думки з самого початку. Зараз я стараюсь менше про це думати. але навіть люди які були на похороні, мої друзі я не могла до них додому заходити, але я себе пересилювала, бо мені здавалось що вони брудні теж. Проте недавно була в подружкі і вони з чоловіком проводжали мене до маршрутки і чоловік ніс мої речі і був одягнутий у куртці у якій був на похороні і мені все кульок і сумка стали брудні. Перша думка була вмпрати, але поки лежить. І ще один випадок: мене дали на стажування до жінки яка сиділа у чорній хустині і хоч я себе 2 дні переконувала, що все нормально, брала докумнти з ї рук, але коли на третій день вона мене торкнулась мені здалось що я брудна і не змогла поставити жирну крапку і випрала сарафан. Як остаточно скинути той невроз і чи то реально без таблеток і психотерапевтів. Основний мій недолік: Я не слухаю думки інших людей. Єдина людина думку якої я цінила, яка могла перекрити мої думки і заспокоїти була моя баба, але зараз її вже не амає, а мені невично і тяжко перекривати саму себе. Дякую