ПОХОЖЕ НЕВРОЗ

Доброго дня дорогі слухачі розповім Вам мою історію.
Можливо вона Вам поможе по іншому подивитись на життя.
У кожного з нас бувають ситуації коли ми губимось, коли у нас стрес.
Для багатьох стрес це проблеми на роботі, смерть близької людини, розлука. Особисто у мене був сильний стрес смерть людини, яка була для мене другом, мамою, сестрою. Що я відчувала у ці хвилини: страх, біль, повну втрату контролю і часткову втрату пам:яті.
Коли ти відкриваєш очі то не зразу розумієш що сталось? Як жити далі? Ніби вилетіла з колеса в якому крутилась 30 років. І що далі як жити?
Перша моя реакція це були відвідини лікаря і невтішний діагноз невроз нав’язливих станів. Що це таке?
Багато страхів, не потрібних думок сидять в голові і заважають жити і думати. На пораду багатьох мовчати про проблему я обійшла 3 лікарів, всіх знайомих, деякі з них радили пити таблетки, а інші боротись сама з собою, займатись самонавіюванням.
Я не могла їсти, не могла спати. Я брала в руки молитовник і просила Господа побороти мої страхи і нав’язливі думки, набрала свячену воду пила в кожній хвилині, читала вервичку до Хрестових Ран та до Матері Божої. Змушувала себе їсти і вставати з ліжка навіть коли тиск падав 80 на 60. Я згадувала покійну бабусю і хотіла б щоб вона мною пишалась.
Господь мені допомагав, Він чув мої прохання, в проміжках між думками, істериками і депресією, я заставляла себе їсти, готувати, працювати. Деколи хвилини відчаю були настільки великі, що я не мала сили встати з ліжка, не мала сили говорити. Я просила Господи Допоможи, дай сил жити.
Так проходив день за днем і місяць за місяцем. Багато порад я шукала в інтернеті як побороти страх, депресію, багато розмовляла з старшими людьми і питала їх порад. Ліки я не пила, просто не мала коштів.
Мені здавалось як би прожити ще день і ще день, так хотілось жити, інколи я згадувала як я підбадьорювала бабусю, коли придбавши їй якусь річ завжди говорила мусиш ще прожити до весни, зими, літа я ж тобі купила…
І поборовши страх за страхом я переконувала саму себе, живи, ти мусиш бути жива і здорова до наступного літа ти ж зробила собі подарунок. Я заставляла себе встати з ліжка, помалювати волосся, посміхнутись. Розмовляла з священниками і мені священник відповів: Я вірю що Ви будете здорові. Я дякувала Господу за таку підтримку. Я сповідалася, причащалася, підсилювала свою віру яка була дуже слабенька.
А коли не має миру, спокою, віри, надії та любові, то є страх.
Я намагалась отримати віру шляхом молитви, причастя, сповіді та самонавіювання. Відкриваючи очі я говорила сама собі: я здорова, мої руки та ноги здорові , моє серце здорове, моя печінка здорова, у мене все буде добре, у мене буде сімя, дитина, я буду щаслива. Це мені порадило дві зовсім незнайомі людини і я вирішила робити як вони говорять, вибору у мене не було.
Я прочитала поради як побороти депресію і першою порадою яка була
- заставляйте себе вставати з ліжка навіть якщо не має сил і бажання;
- заставляйте зробити себе елементарну зарядку: нахили вбік вліво і вправо, присідання, ще декілька рухів;
- заставляйте себе їсти;
- заставляйте виходити поміж люди;
- якщо Вам тяжко і Ви шукаєте підтримки озирніться навколо і підтримайте когось самі. Є люди які ще більше шукають підтримку;
- якщо Вам потрібен друг запропонуйте свою дружбу;
- якщо Ви шукаєте співчуття, то поспівчувайте самі комусь;
У багатьох з нас депресія викликає страхи:
У мене це був страх смерті і всі мої думки крутились навколо похорону і смерті, мені здавалось, що все чого я торкаюсь брудне, я брудна, я декілька раз мила руки. Розуміла, що мої думки не правильні, але все ж робила це. І знову я почала боротись сама з собою, зупиняти свої думки, переконувати себе, що після цих і цих дій я руки не помию, деколи включала автопілот, намагалась відключити думки або зробити щось дуже скоро щоб просто не було часу думати і тоді розуміла, що проскочила якусь зупинку і зробила пів кроку, потім ще пів кроку і я вже на 3 кроки наближаюсь до себе попередньої.
Не думайте, що все так просто.
Скільки разів мені вдавалось зупинити себе лише на половину і все далі була без сил, скільки разів понервувавшись або не виспавшись я розуміла що думки лізуть у голову з подвійною силою, я знову брала молитовник, вервичку, свячену воду і намагалась відігнати погані думки і дії.
Я шукала спосіб заснути без ліків, заспокійливих, бо кожен раз приймавши заспокійливі : була валер’янка, корінь валеріани, м’ята, меліса, магне Б6, седафітон, корвалол, барбовал. Я знала весь арсенал заспокійливих на пам«ять. Я розуміла, знову зібю тиск, що буду ходити як п’яна і ще до того всього на деяких з них писало, що вони протипоказані при депресії. І що далі. Ск часу я просила у Господа, щоб у мене була дитина і я раптовим чудом забула, щоб я забула всі думки і мала інший стимул для життя. Та як я прочитала у однй книзі: у Господа на кожного з нас є свій план.
Кожному з нас дається пережити якесь випробування нашої віри, щоб ми могли гідно оцінити те щастя в яке ми повинні вірити яке чекає нас у майбутньому. І кожного разу коли Ви стикаєтесь з якимись проблемами вірте перед нами світло хороших і щасливих подій. Ви вірите наскільки матеріалізуються наші думки. В моєму житті часто були ситуцаії коли згадала за людину і тут за 1 чи 2 хвилини вона дзвонила до мене або я зустрічала її на вулиці. Або ж я хотіла купити якусь річ заходила в магазин і зустрічала саме те про що мріяла. І я не знаю як Ви, але я вірю, що все позитивне про що ми мріємо обов’язково станеться.
У мене так само багато страхів. Я не можу сказати, що поборола всі, але я вірю Господь допоможе мені побороти всі страхи. І що я замітила, що те, чого ми боїмося найбільше і намагаємось уникати, насправді нам зустрічається набагато частіше, а коли ми ідемо на зустріч своїм страхам, навіть по трохи крок за кроком, то вони відступають.
Колись моя мама говорила: люблю корда ветер і в лицо.
Розкажу ще один момент. Невроз про який я Вам розповідала на початку колись декілька років назад лікували за допомогою току.
І в один з днів повних відчаю я молила Господа забрати у мене це біль і цю проблему і маючи хворобливі думки я вирішила протерти кусок кабелю, коли я виключала його зовсім мокрими руками на протязі 10 років і все було добре, а тепер достатньо мені було вологою тряпочкою провести по кабелю і мене вдарило током. За декілька хвилин я згадала всі основи фізики. Мене врятувало те, що я стояла на гумовій підлозі і гумових тапочка. У той момент перша думка яка прийшла в голову: Господи я тут боюсь смерті, а Ти якщо б хотів забрати моє життя, тобі б достатньо було б декількох секунд.
А наступна думка: Господи то ти виконав моє прохання і вирішив мене оздоровити за допомогою току. Дякую тобі Господи, дякую.
В цей жеш день я прибирала у шафі з книгами і знову через свій страх похорону і всього з цим зв’язаного я вирішила в своїй голові, що потрібно все помити. Коли я виконувала частину своїх думок, то побачила зошит моєї мами і на обкладинці було написано: только падая и вставая ми ростьом.
І Ви не повірите, але читаю статті про невроз однією з порад було:
- визнайте, що Ви впали і Вам потрібно встати;
- повірте в свої сили: вірте і надійтеся на краще і що все, що не робиться робиться на краще. Після любого безвихідного положення станеться щось хороше.
- повірте, що Ваше щастя і життя в Ваших руках;
- покривайте негативні думки позитивними: це найгірший день в моєм житті на протилежне: ще один тяжкий день, але він мине;
- не перевтомлюватись;
-не нервуватись;
-весь час бути ситим;
Моє життя ніколи не зміниться на протилежне: в моєму житті все буде добре, просто трохи терпіння.
Якщо ж покрити не має сил, то помоліться і думка відступить на якийсь час.
- переживання роблять нас сильнішими, а відповідно дорослими.
Саме дорослими. Таку почула відповідь і зрозуміла, що такі ситуації стаються коли ми не готові бути дорослими або не готові були до тих змін які сталися. Для мене це була втрата близької людини. Дуже добре якщо в таких ситуаціях біля Вас є близькі люди, які підтримають. В одній з книжок я читала, що інколи нам потрібно мати поруч людей на яких ми можемо покластися, попросити про допомогу, тому що просять про допомогу не слабкі, а сильні, які не бояться визнати те, що вони впали і потребують руку допомоги. В моєму житті були люди, які підбодрювали мене, допомагали продуктами, порадами, але фактично на той час я була сама, але напевно щоб осмислити своє життя і щось в ньому змінити потрібно побути на одинці сам на сам з своєю душею та думками. Багато хто з нас так мало роздумує над своїм життям, а інколи щоб не отримувати обовтухом по голові потрібно більше заглядати собі в душу, розбиратися в свої почуттях і тоді критичні ситуації не вибють у Вас основу з під ніг. Можливо моя розповідь допоможе Вам рухатись вперед і перемагати всі труднощі на своєму шляху і можливо в один прекрасний момент я напишу коментар: Я абсолютно здорова і негативні думки мене більше не турбують і до мене не навідуються. Нехай Господь Вас оберігає.
Доброго дня! Я написала попередню статтю єдине ще питання: у мене ще є приступи туману в голові як понервуюсь. Я не докінця можу перебороти страхи: один з них я боюся жінок у траурних хустинах. Хоч розумію, що це неправильно. Просто в моєму житті була ситуація коли рідний брат прощався з бабою в труні дуже близько, гладив і мене здалось, що він забруднився. Це страх чи такий пров чистоти і він після цього довго принципово не прав безрукавку і мені здавалось, що всі хто в хустинах ходять прощались з мертвим і автоматично торкались мертвого і брудні сталі і звідци взявся страх, який я остаточно перебороти не можу. І ще одне в домі де я жила з бабусьою я не могла лишитись сама і зараз пройшло пів року я намагалась 4 рази ночувати, правда перед тим прибирала все сто раз, але жити там не могла, живу в подружки сама. І ще одне питання: розумію що це дєбрі, але був навіть такий момент, коли під труну підставили матрас, потім його викинули на город палити, він там догорів чи ні, потім подвіря затопило і мені здалось, що все подвіря забруднилось. І потім виносили матраси тріпати на подвіря і мені здавалось, що й матраси брудні. Був момент коли в труні лежав образок, потім хтось покомандував його витянути, хтось поклав його на телевізор і ще хтось знову закомандував покласти назад і тепер я не можу користуватись телевізором. Короче в ту хату мені тяжко ходити. Правда я пару раз спала, намагалась і коли перші рази приходила з хати прала одяг, взагалі перепрала весь одяг з хати, бо ходила палити одяг з померлого і потім шукала безрукавку бо було холодно, а де конкретно її шукала не памятала, бо не пала 16 ночей була в лікарні, і вирішила що все треба випрати для точності. І ще мене дуже злило, що я втратила контроль і не все проконтролювала. Хотіла б знати чи пройшовши час мені вдасться остаточно викинути страхи і як переступити останню межу до нормального життя. Чи можна обійтись без таблеток. Один раз була в лікаря, то ше місяців 5 назад то написав: гідазепам, потім пів таблетки цитралексу і ще якусь таблетку, короче я то один день випила і голова була пуста і не могла стати з ліжка, потім порахувала що це 1000 грн на місяць, а лишніх 1000 грн у мене не має. І почала робити все више описане. Також 3 рази у хвилини відчаю їздила до 2 лікарів, але чи то співпадіння чи що, але попадала у ті моменти, коли вони були у відпуску чи курсах. І я з нічим верталась. Чи реально дойти самому до кінця. Ще мені на початку снилась померша баба у кошмарах. Тепер теж часто сниться але рідше. деколи раз в 2 тижні. Деколи 3 дні підряд. Дякую за підтримку і поради. У мене напевно все життя був страх: я обходила хату де був похорон, коли приходила на похорон стралась нічого не торкатись. Корли мені було 13 років сиділа майже до останнього з дідом і бабою перед смертю. А цього разу була в лікарні з бабцбьою, то вона при мені померла і ще одна бабця перед тим пару днів померла. І одна дівчина мала приступи епілепсії хотіла викинутись з вікна і я ї витянула з медсестрами в туалеті. І коли я тянула ї за ноги, то думка була це ж люди від нечистого кидаються, і в мене виник страх чи то мене не тркнеться, не перейде на мене. А потім ще бабця померла, зразу був страх, що ми з бабцьою посварились, а ще через день у неї стався інсульт і я думала раз вона мені так сниться, то щоб вона мені не мстила, я заходила в хату а в голові гуділо і були мурашки по ногах, напевно страх. А тижні за 2 коли я там намагалась з хлопцем ночувати, то не заснула, здавалось, що баба наді мною стоїть і на другий день виникла думка треба все помити для точності: але я починала мити щось одне, потім не помила друге і мені здавалось, що погано помила і починала перемивати. І я не змогла там лишитись, забрала речі всі випрала і все. Але прікол був в тому, що навіть якщо я перебралась в іншу квартиру, то мені й там почало здаватись все брудним і тоді я почала робити все перечислене в статті. Напишіть будь-ласка ск часу ще це можу продовжуватись, чи реально остатоно перемогти на приймаючи таблеток і чи не дай господи«криша» не поїде від цього. Дякую. Це я Вам розповіла думки з самого початку. Зараз я стараюсь менше про це думати. але навіть люди які були на похороні, мої друзі я не могла до них додому заходити, але я себе пересилювала, бо мені здавалось що вони брудні теж. Проте недавно була в подружкі і вони з чоловіком проводжали мене до маршрутки і чоловік ніс мої речі і був одягнутий у куртці у якій був на похороні і мені все кульок і сумка стали брудні. Перша думка була вмпрати, але поки лежить. І ще один випадок: мене дали на стажування до жінки яка сиділа у чорній хустині і хоч я себе 2 дні переконувала, що все нормально, брала докумнти з ї рук, але коли на третій день вона мене торкнулась мені здалось що я брудна і не змогла поставити жирну крапку і випрала сарафан. Як остаточно скинути той невроз і чи то реально без таблеток і психотерапевтів. Основний мій недолік: Я не слухаю думки інших людей. Єдина людина думку якої я цінила, яка могла перекрити мої думки і заспокоїти була моя баба, але зараз її вже не амає, а мені невично і тяжко перекривати саму себе. Дякую